Мета статті – сформулювати сутність та особливості саморегулювання підприємницької діяльності в сільському господарстві, визначити місце соціального капіталу в його механізмі. Методика дослідження. У процесі дослідження використано діалектичні методи пізнання процесів і явищ, монографічний метод (аналіз наукових здобутків українських й іноземних учених щодо проблем розвитку соціального капіталу, а також саморегулювання підприємницької діяльності в сільському господарстві), порівняльного аналізу (визначення схожості, відмінності, причинно-наслідкового зв'язку та взаємодії між саморегулюванням і соціальним капіталом), абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків). Результати дослідження. У процесі вивчення місця соціального капіталу в саморегулюванні підприємницької діяльності сільського господарства розкрито сутність поняття саморегулювання, розглянуто його основні інститути (інститути-функції, інститути-правила, інститути – організаційні одиниці), в тому числі саморегулівні організації. Для визначення взаємозв’язку і взаємодії проведено порівняльний аналіз понять «саморегулювання» та «соціальний капітал». Запропоновано шляхи активізації формування й ефективного використання соціального капіталу в сільському господарстві. Елементи наукової новизни. Набули подальшого розвитку теоретичні положення щодо саморегулювання підприємницької діяльності у сільському господарстві, в основу яких покладено його інституційну природу та залежність від розвитку соціального капіталу. Практична значущість. Визначено інститути саморегулювання та напрями їхнього подальшого вдосконалення і розвитку. Виявлено вплив соціального капіталу на саморегулювання, внесено пропозиції щодо його ефективного формування та використання в аграрній сфері. Табл.: 1. Рис.: 2. Бібліогр.: 25
соціальний капітал; саморегулювання; саморегулівні організації; підприємницька діяльність; інститути; порівняльний аналіз